Історія
України 10 кл
дата __________________
Тема: Туреччина,
Латинська Америка
СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Після Першої світової війни Туреччина воювала на боці
Німеччини.
1. Жовтень 1918 р. Капітуляція
Туреччини. Османська імперія втратила свої володіння на Близькому Сході.
2. Економіка Туреччини переживала
велику кризу.
3. Населення країни періодично
голодувало.
4. Англійські, французькі, італійські,
грецькі війська висадилися в Малій Азії. Туреччина опинилася перед загрозою
розчленування між державами-переможницями.
РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ТУРЕЧЧИНІ (1919-1922 рр.)
1919 р. В Туреччині розгорнувся рух за національне
визволення з метою створення національної держави, який очолив генерал Мустафа
Кемаль.
10 січня 1920 р. Султанський уряд уклав з країнами
Антанти Севрський мирний договір, за яким Туреччина втратила всі європейські
володіння і володіння на Близькому Сході.
1920 р. Парламент (меджліс) проголосив Декларацію незалежності
Туреччини, яка містила заклики до знищення всіх перешкод для розвитку країни.
Березень 1920 р. У відповідь війська Антанти окупували
Стамбул і розігнали парламент.
Квітень 1920 р. В Анкарі кемалісти (прихильники Мустафи
Кемаля) обрали новий парламент (меджліс)—Великі національні збори Туреччини
(ВНЗТ), які проголосили себе єдиною законодавчою владою і сформували уряд.
Почалося формування армії.
Уряд М. Кемаля не визнав Севрський договір. Тоді грецькі
війська, одержавши підтримку Великої Британії, почали наступ.
Радянська Росія підтримала М. Кемаля, надала йому матеріальну
допомогу.
1921 р. Радянська Росія уклала з Туреччиною договір про
дружбу і братерство.
1921-
1922 рр. Внаслідок бойових дій грецькі війська були вигнані з Туреччини. Війна
за незалежність закінчилася перемогою турків, що сприяло анулюванню Севрського
договору -
Кінець 1922 р. Було скасовано владу султана. Султан
Мохам- мед VI втік з країни.
29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено
республікою. Мустафа Кемаль став першим президентом.
1923 р. Згідно з Лозаннським договором Туреччину визнали
незалежною державою. Зберігалася територіальна цілісність країни як
національної держави.
30 квітня 1924 р. Була прийнята конституція,
яка закріпила панування національної буржуазії і поміщиків.
Висновки:
1. Після Першої світової війни
Туреччина змогла відстояти свою незалежність.
2. Революція 1919-1922 рр. в
Туреччині за своїм характером була національно-буржуазною.
3. Було прийнято першу республіканську
конституцію, яка проголосила демократичні права і свободи.
4. Почалося реформування всього
суспільно-політичного життя країни, її модернізація.
Вищі органи влади за конституцією ЗО квітня 1924 р.
|
Вибори до парламенту були двохступеневими, за
мажоритарною системою. Жінки одержали виборчі права з 1930 р. Вони мали право
обирати й бути обраними до муніципальних органів влади, а з 1934 р. — також і
до меджлісу.
АТАТЮРК МУСТАФА КЕМАЛЬ (1881-1938)
Народився в Греції. Ще з дитинства мав блискучі здібності
до наук. Закінчив Стамбульську воєнну академію, а пізніше академію генерального
штабу. Перебував на військовій службі в Сирії (1905-1907 рр.) і Македонії
(1907-І909 рр.). Брав участь у молодотурецькому русі, а пізніше відійшов від
нього.
Учасник італо-турецької війни (1911-1912 рр.) та
Балканської війни (1912-1913 рр.). У роки Першої світової війни — один із
талановитих воєначальників.
Прихильник створення незалежної, вільної, сильної,
національної держави. Президент Турецької республіки з 1923 по 1938 р. У 1923
р. створив Народно-республіканську партію (НРП), яка здійснила низку
радикальних перетворень в країні. Мустафа Кемаль за видатні заслуги перед
нацією отримав прізвище Ататюрк — “батько турків”.
В період правління М. Кемаля в країні відбулися величезні
зміни. Туреччина пішла капіталістичним шляхом розвитку.
Після його смерті у 1938 р. президент Республіки Ісмет
Іненю призначив на керівні посади діячів, що були в опозиції до Ататюрка. Відтоді
почався поступовий відхід від реформ М. Кемаля.
Реформи Мустафи Кемаля (1923-1934 рр.)
Реформи
|
їх зміст
|
Демокра
тизація
країни
|
1. Проголошено демократичні права і свободи.
2. Жінки одержали рівні права з чоловіками, за винятком
державної служби.
3. Жінкам було надано виборчі права:
з 1930 р. — до муніципальних органів влади, з 1934 р. —
до меджлісу.
4. Заборонено багатошлюбність.
|
Адмініст
ративна
|
Замість губерній
запроваджувалися округи (вілаєти).
|
Правова
|
1.
Мусульманське законодавство замінено цивільними кодексами за європейським зразком.
2.
Створювалося світське судочинство за європейським зразком.
|
Еконо
мічна
|
1. Було запроваджено державне
регулювання економіки.
2.
Уряд сприяв розвитку імпортозамінних галузей промисловості.
3.
Він здійснював будівництво залізниць, промислових підприємств, портів тощо.
4.
Уряд надавав підтримку розвитку національної промисловості.
5. Створювалися умови для
приватної підприємницької
ДІЯЛЬНОСТІ. '
6. Були встановлені більш
високі митні тарифи, що захищали національну промисловість від іноземної
конкуренції.
7. Скасовувалися пільги
іноземному капіталові.
Висновок: в економіці
використовувався етатизм — вкладання державних засобів у промисловість,
залізничний транспорт і заохочення розвитку приватної'власності.
|
Релігійна
|
1. Іслам перестав бути
державною релігією.
2. Було ліквідовано халіфат
(1924 р.).
3. Були закриті мусульманські
школи.
4. Іслам відокремлювався від
держави і школи.
5. Із повноважень духівництва
вилучалося судочинство.
|
Фінан
сова
|
1. Створено Центральний республіканський
банк.
2. Проведено податкову реформу,
якою створено умови для підвищення товарності сільськогосподарської
продукції, перш за все тютюну і бавовни.
|
В галузі освіта
|
1. Була запроваджена світська
освіта.
2. Відмова від арабської абетки
і повернення до латинської.
3. Відкривалися середні і вищі
навчальні заклади.
|
В побуті
|
1. Запроваджено європейське
літочислення і календар.
2. Запроваджено європейський
стиль одягу і заохочувалося його носіння.
3. Жінки могли з’являтися на
вулицях без паранджі.
4. Було відмінено родові титули
(“паша”, “бей”,иефенді”), вводилися прізвища.
|
1. Реформи Ататюрка привели до значних
політичних і соціальних перетворень.
2. Туреччина зміцнила свої позиції в
ісламському світі, швидкими темпами здійснювалися в ній прогресивні перетворення.
3. Одначе реформи не змінили країну на
західний манер, практично мало торкнулися її внутрішньої суті, проводилися
всякі обмеження:
•
був запроваджений жорсткий режим у сфері праці, зокрема точна регламентація
праці на державних підприємствах;
•
були заборонені вільні профспілки, а замість них запроваджені державні;
• була заборонена вільна
діяльність опозиційних партій;
•
переслідувалася діяльність комуністичної партії, а виступи селян і робітників
придушувалися.
ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА
1. З 1516 р. Палестина знаходилася під владою
Османської імперії.
2. Друга половина XIX— початок XX ст.
Палестина була заселена переважно арабами.
3. Ідею створення єврейської держави
висунув австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XIX ст.
4. Друга половина XIX ст. Європою
прокотилася хвиля кривавих єврейських погромів.
5. 1882 р. Євреї організували першу
хвилю переселення до Палестини.
6. 1897 р. На конгресі сіоністського
руху в Базелі (Швейцарія) було вирішено створити єврейську державу на території
Палестини.
7. 1904-1914 рр. Друга хвиля єврейської
еміграції.
8. 1916 р. Арабське повстання проти
турецького панування. Повстанці своїми діями змусили Туреччину кинути проти них
значні сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії і Палестини.
9. 1917 р. Третя хвиля еміграції євреїв
до Палестини.
ЇО. 1917-1918 рр. Британські
війська витіснили турків із Палестини. Арабське населення підтримало британців,
за що їм була обіцяна незалежність. Одночасно британці обіцяли лідерам
світового сіонізму сприяти в створенні єврейської держави на території
Палестини в обмін на фінансову допомогу.
11. Британці
управляли Палестиною з 1920 по 1947 р. і намагалися виконати обидві
взаємозаперечні обіцянки. Ситуація постійно виходила з-під контролю.
12. Потік єврейської
еміграції був дуже інтенсивним, незадоволення арабського населення весь час
росло і вибухнуло хвилею повстань 1920,1921,1929 рр.
13. Особливо багато
євреїв переїхало до Палестини у 30-ті рр., рятуючись від нацистської
Німеччини.
14. Араби весь час
виступали проти створення єврейської держави у Палестині.
15. Палестинська
проблема стала не лише проблемою нестабільності на Близькому Сході, а й
проблемою міжнародної нестабільності у світі. Гдонині проблема Палестини не
вирішена і на шляху її мирного розв’язання є багато перешкод.
КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
( Латинська Америка — загальна назва країн, що
займають південну частину Північної Америки, Центральну і всю Південну
Америку. Ця назва походить від латинської основи романських мов, якими
розмовляє більша частина населення цієї частини континенту.
Латинська Америка займає 15% заселеної суші, на якій
проживає 5% населення Земної кулі. На території Латинської Америки знаходиться
29 держав. Тут проживають європейські переселенці та їхні нащадки, а також
метиси (нащадки білих та індіанців), мулати (нащадки білих і негрів), індіанці,
негри та ін.
Офіційною мовою є:
у 18 країн — іспанська, в Бразилії — португальська,
Гаїті — французька,
Сурінамі та деяких володіннях — голландська, у решті
країн — англійська.
Найбільшими державами були:
Бразилія, Мексика, Аргентина.
На долю цих трьох країн припадало 2/3 всієї території і
майже 60% населення регіону.
Досить великими були також такі держави:
Колумбія, Венесуела, Перу, Чилі.
На відміну від Азії і Африки, кількість колоніальних
володінь, які належали провідним країнам Європи (Великій Британії
, Франції, Нідерландам та ін.) і США та були зосереджені
в районі Карибського басейну, було мало. Вони становили лише 2,5% території та
4,5% населення регіону.
У роки Першої світової війни країни Латинської Америки:
1. Оголосили війну Німеччині:
•
у 1917 р. — Панама, Куба, Бразилія;
•
у1918р. — Г Гаїті, Гватемала, Г Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа.
Участь цих країн у війні полягала у постачанні продовольства
й сировини та патрулюванні у водах Південної Атлантики і в морських операціях
Великої Британії.
2. Розірвали дипломатичні
відносини з Німеччиною:
Болівія, Перу, Еквадор, Уругвай, Домініканська
Республіка.
3. Решта країн були нейтральними
до кінця війни.
ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ
1. У роки Першої світової війни
посилили свою експансію в цей регіон США.
2. Перша світова війна ускладнила
традиційні зв’язки Латинської Америки із Західною Європою. Різко скоротилося
надходження європейських капіталів і товарів, що сприяло розвитку
національних економік.
3. Після Першої світової війни
латиноамериканські країни в рамках світової господарської системи відігравали
роль аграрно-сировинної ланки. їх економіка мала аграрно-експортний характер,
а також базувалася на гірничодобувній промисловості.
4. У сільському господарстві панували
латифундії. Величезними земельними наділами володіли поміщики:
в Аргентині 500 великим поміщикам належало
20
млн. га землі, в Бразилії — 27 млн. га.
Основна маса селян була малоземельною і безземельною.
5. У сільському господарстві
використовувалася наймана праця робітників, кабальні форми оренди і найму.
6. Сільське господарство мало
монокультурний характер.
Так, Аргентина стала крупним постачальником на зовнішні
ринки м’яса і зерна,
Бразилія і Колумбія — кави,
Куба — цукру,
Чилі — міді і селітри,
Болівія — олова,
республіки Центральної Америки й Еквадору — тропічних
культур,
Венесуела — нафти.
7. На цій основі формувалася велика
торгово-фінансова буржуазія, яка стала частиною поміщицько-буржуазної олігархії,
яка разом з іноземним капіталом контролювала економічне, а в багатьох випадках
і політичне життя в країнах регіону.
8. Надходження іноземних інвестицій
зіграло важливу роль у розвитку ринкових відносин у Латинській Америці, будівництві
залізниць, розвитку сільського господарства, гірничодобувної промисловості,
торгівлі:
•
у 1914 р. іноземні капітали в Латинській Америці становили 9 млрд. дол., з них
5 млрд. становили британські інвестиції, 60% яких припадало на Аргентину і
Бразилію;
•
у 1914 р. капіталовкладення США в країни Латинської Америки становили 1,2 млрд.
дол., 85% припадало на Мексику й Центральну Америку.
У Південній Америці вплив США на цей час був незначним.
У 1929 р. інвестиції США зросли в 4,5 рази і становили
5,5 млрд. дол.;
•
великі капіталовкладення в Латинській Америці мали Франція і Німеччина.
Латифундії (від лат. — великий маєток) — великі приватні
земельні володіння.
ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ
1. Незалежні латиноамериканські держави
утворилися на континенті ще на початку XIX ст.
2. США використовували збройну
інтервенцію для встановлення свого впливу:
•
1915 р. — збройна інтервенція в Гаїті, де був встановлений окупаційний режим;
•
1915 р. — в Домініканській Республіці;
•
1916-1917 рр. — в Мексиці;
*
1917 р. — на Кубі, де американські війська залишились до 1922 р.
3. У 20-х рр. в одних країнах
Латинської Америки (Аргентина, Уругвай, Перу) продовжували діяти
буржуазно-реформістські уряди, в інших їх змінили революційні диктаторські
режими (Куба, Чилі), в третіх — владу утримували консервативні сили, які
виражали інтереси поміщицько-буржуазної олігархії (Бразилія, Колумбія), в
четвертих — діяли диктатури (Венесуела).
Особливою залишалася ситуація в Мексиці, де існував режим
революційного каудильйо ” (вождя).
4. В країнах Латинської Америки
часто відбувалися військові перевороти й громадянські війни.
5. Партії не відігравали значної
ролі в політичному житті країни.
6. Великим був вплив католицької
церкви.
7. Основна маса населення не
брала участі в політичному житті.
8. У багатьох країнах переважали
авторитарні методи керівництва, влада належала різноманітним кланам латифундистів,
які спиралися на армію. Військова верхівка часто здійснювала військові
перевороти і ставила при владі того чи іншого каудильйо (вождя).
9. У 30-х рр. активізувалась
економічна роль держави в Латинській Америці, що було пов’язано із зростанням
впливу місцевої буржуазії та буржуазно-націоналістичних тенденцій.
10. Намагаючись зміцнити позиції США в
Латинській Америці в ситуації загострення між імперіалістичних протиріч і поширення
антиамериканських настроїв у регіоні, Ф. Рузвельт у 1933 р. заявив про відмову
США від інтервенції та інших форм прямого втручання у справи
латиноамериканських держав і про перехід до політики “доброго сусіда”.
11. У 30-х рр. у багатьох країнах
Латинської Америки розширилися функції державного апарату, репресивних служб,
посилювався вплив чиновницької бюрократії, зростала роль армії.
ПРОТИБОРСТВО ДЕМОКРАТИЧНИХ СИЛ
І ДИКТАТОРСЬКИХ РЕЖИМІВ
У багатьох країнах Латинської Америки були встановлені
диктаторські режими.
Причини появи диктаторських режимів:
1. Криза
реформістських форм правління, що вела до прагнень встановити сильну владу.
2. Невирішеність
соціальних проблем і використання незадоволення населення.
3.
Великий вплив військових, створення різних офіцерських угруповань, які
здійснювали військові перевороти.
4. Вплив
консервативних сил і католицьких угруповань.
5.
Традиції підтримки особистої влади вождя (каудильйо).
6.
Прагнення використати ідею незалежності країн в-особистих цілях.
7.
Намагання згуртувати національні сили окремих країн за допомогою сильної
особистої влади.
На рубежі 30-х рр. у країнах Латинської Америки
відбулися бурхливі соціально-політичні події.
|
Роки
|
Країна
|
Події
|
Наслідки
|
1935 р.
|
|
Альянс розпочав збройну боротьбу, яку було придушено.
|
|
1930 р.
Лютий 1932 р.
1936 р.
|
Арген
тина
|
Революційний військовий переворот під командуванням
генерала Хосе Урібуру.
Президентом став кандидат національно-демократичної
партії Августин Хусто, який об’єднав консервативні сили країни.
Активізувався демократичний рух, який одержав перемогу
на виборах.
|
' Внаслідок тиску широких демократичних сил було повалено
ліберальний буржу- азно-реформістський уряд. Урібуру оголосив себе тимчасовим
президентом, мав диктаторські повноваження. Хоча формально конституційний
режим було відновлено, новий уряд, виражаючи інтереси агроімпортної олігархії,
провадив політику обмеження демократичних свобод і репресій.
Було створено єдиний парламентський блок — Народний
фронт (із радикалів, соціалістів і комуністів). Цей блок згодом розпався,
але уряд був змушений піти на деякі поступки.
|
1930 р.
1 липня 1934 р.- 1940 р.
|
Мексика
|
Криза уряду “революційного каудильйо ”
На президентських виборах перемогу здобув видатний діяч
Національно-революційної партії генерал Л. Карденас.
|
Посилились позиції демократичних сил.
Прихід до влади уряду Карденаса знаменував початок
прогресивний перетворень у Мексиці, утвердження і розширення демократичних
свобод.
В країні почали здійснюватися реформи.
|
1924 р.
1931- 1932 рр.
|
Чилі
|
Військовий
переворот.
Піднесення народного руху.
|
Влада зосередилася в руках Ібаньеса дель Кампо, який у
1927 р. став президентом. Повалено диктаторський режим.
|
Роки
|
Країна
|
Події
|
Наслідки
|
1936р.
|
|
Було створено Народний фронт (ввійшли соціалісти,
радикали, комуністи, демократи).
\
|
На президентських виборах 1938 р. Народний фронт
одержав перемогу. Був сформований уряд Народного фронту, який був при владі
у 1938-1941 рр. В країні почалися демократичні перетворення. Уряд сприяв
розвитку національної промисловості та провадив соціальну політику в інтересах
трудящих.
|
1932 р.
|
Сальва
дор
|
Народне повстання проти олігархічного режиму.
|
|
1927- 1933 рр.
|
Ніка
рагуа
|
Боротьба нікарагуанських патріотів на чолі з Сандіно
проти американських інтервентів.
|
США були змушені вивести свої війська з Нікарагуа і
відмовитися від прямої збройної інтервенції. Владу захопив генерал Сомоса,
який встановив свою диктатуру.
|
1925 р.
|
Куба
|
Президентом обрано X. Моралеса, який встановив
диктаторський режим і здійснював репресії проти демократичного руху.
|
Утвердилася буржуазно- націоналістична диктатура.
|
1933 р.
|
|
Піднесення народного руху.
|
|
1933- 1935 рр.
|
|
Революційні події, в ході яких сформувався
революційно- демократичний рух на чолі з Гітерасом.
|
Було повалено диктаторський режим, відновлено
демократичні свободи, почали здійснюватися реформи.
|
14 січня 1934 р.
|
|
Генерал Батіста здійснив контрреволюційний переворот»
|
Був встановлений диктаторський режим.
|
1. Деякі уряди країн Латинської Америки
вдавалися до силових методів вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем своїх
держав, часто використовуючи армії, здійснюючи військові перевороти.
2. У 30-х рр. у багатьох країнах
активізували свою діяльність фашистські організації, які мали певні
особливості:
•
в латиноамериканських країнах не було фашизму європейського зразка, існували
різноманітні профашистські течії;
•
загроза фашизму в деяких державах (Аргентина, Бразилія, Чилі) виникла ззовні —
через проникнення в ці країни фашистських держав. Це проявилося:
в економічній і торговій експансії, в активній діяльності
дипломатів, у військових зв’язках,
в активізації діяльності нацистської агентури.
- Діяльність профашистських
сил спільно з місцевими реакційними силами була великою загрозою для багатьох
країн регіону.
3. У 30-х рр. у багатьох країнах
Латинської Америки поширився рух за створення Народних фронтів для боротьби
проти реакційних режимів і загрози фашизму (Аргентина, Бразилія, Чилі).
4. Чимало країн формували фронт
демократичних сил на підтримку прогресивних ліберальних урядів і їхніх реформ
(Колумбія та ін.).
Немає коментарів:
Дописати коментар