Історія України 8клас

Історія України 8клас                                                дата _________________

Тема :Берестейська унія.Утворення греко-католицької церкви. Митрополит П.Могила.

Мета: пояснювати передумови укладення церковної унії; скласти уявлення про процес укладення унії; з’ясувати наслідки утворення греко-католицької церкви; скласти уявлення про вплив Берестейської унії на церковне життя в Україні; характеризувати зміни, які відбулися в становищі православної церкви в 20—30-х pp. XVII ст.; пояснювати, як діяльність митрополита Петра Могили сприяла зміцненню православної церкви; розповідати про становище греко-католицької церкви; продовжити формувати навички аналізу історичного минулого; удосконалювати набуті вміння і навички; сприяти осмисленню ролі особи в історії, відповідальності за власні дії. виховувати почуття поваги до історичного минулого Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні поняття й терміни: Берестейська унія, греко-католицька (уніатська) церква, полемічна література.

Основні дати: 1596 р. — Берестейська церковна унія.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Схарактеризуйте становище православної церкви в XVI ст.

2) Як вплинуло на релігійну ситуацію в Україні поширення реформаційних та контрреформаційних рухів?

3) Яку роль відіграли православні братства в історії православної церкви на українських землях?

III . ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Передумови укладення Берестейської церковної унії.

Випереджаюче завдання. Дидактична гра «Шість запитань»

Правила гри. Під час пояснення нового матеріалу учні повинні скласти і записати на шести окремих картках шість запитань і завдань до цього питання. Після завершення роботи вони здають картки вчителеві. Форму оцінювання навчальної діяльності учнів учитель визначає самостійно. Найкращі запитання і завдання прикріплюються до спеціального стенду в кабінеті. Наступного уроку, перевіряючи домашнє завдання, учитель пропонує учням, яких викликає, відповісти на запитання чи виконати завдання, складені учнями на минулому уроці.

Європейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. Інтерес до цього особливо посилився в умовах розгортання Контрреформації.

Католицька церква активізувала свої намагання розширити вплив на Сході з метою об’єднання католиків та православних під егідою папського престолу. У Речі Посполитій ідею об’єднання (унії) православної й католицької церков пропагували єзуїти. У 1577 р. польський проповідник-єзуїт Петро Скарга видав книгу «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...», у якій доводив необхідність об’єднання двох церков.

Питання церковної унії обговорювалося представниками Папи Римського з україно-білоруською православною знаттю. Загалом вона прихильно ставилася до можливого об’єднання за умови, що воно відбудеться на засадах рівноправності. Завдяки унії вони прагнули здійснити оновлення православної церкви, наблизити її до потреб часу.

Україно-білоруські православні єпископи, які поділяли унійні настрої, убачали в об’єднанні шлях до подолання кризи православної церкви й оздоровлення церкви в цілому. Вони вважали, що завдяки цьому позбудуться принизливої для духівництва залежності від торгово-ремісничого люду, об’єднаного у братства. Унія сприятиме досягненню православними фактичної рівності у правах із католиками в Речі Посполитій, дозволить православним ієрархам, як і католицьким, отримати місця в сенаті.

Польська влада всіляко підтримувала унійні прагнення православних ієрархів, вважаючи, що єдина віра є чинником зміцнення держави. Церковна унія розглядалася, по-перше, як шлях до остаточного закріплення українських і білоруських земель; по-друге, перехідний етап до чистого католицизму і, нарешті, як засіб до денаціоналізації українців та білорусів, оскільки з церковною латинізацією пов’язувалася й полонізація.

В українському суспільстві були також противники об’єднання церков, яких очолював князь Костянтин-Василь Острозький. Спочатку він ставився до унії прихильно. Князь і його прибічники вважали, що до унії повинна увійти вся Східна церква, а об’єднання мало відбутися на засадах рівноправності православної та католицької церков. Проте усвідомлення того, що влада Речі Посполитої і представники Пали Римського прагнуть іншого, перетворило князя на противника унії.

2. Церковні собори в Бересті 1596 р. та утворення греко-католицької церкви.

За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд III скликав церковний собор у м. Бересті, де повинно було відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в його роботі прибули митрополит із його єпископами. 16 жовтня 1596 р. собор розпочав роботу.

Однак уже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ’я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Противники об’єднання на окремому православному соборі засудили діяльність митрополита Михайла Рогози і тих єпископів, які прийняли унію. У свою чергу, митрополит та вірні йому єпископи на своєму соборі офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.

За умовами Берестейської унії, православна церква зберігала східний обряд, церковнослов’янську мову, виборне право на заміщення митрополита та єпископів, юліанський календар і право одружуватися для нижчого духівництва. Одночасно визнавалася зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви та приймалася католицька догматика.

У результаті Берестейської унії на українських землях виникла греко-католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві, розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» — між православними і греко-католиками. Проголошуваного зрівняння у правах греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи не отримали. У ситуації існування права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.

У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання греко-католицьке духівництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою.

Цікаво знати

Назва «греко-католицька церква» має історичне походження. До укладення Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях, що входили до Речі Посполитої і були підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства й говорили, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав, у Римі стали вживати назву «греки-католики». Проте вже в 20-х pp. XVII ст. прихильників унії частіше визначали як «русинів- католиків», або «з’єднаних», а вірних православ’ю — як «нез’єднаних», або «схизматиків».Офіційну назву «греко-католики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія-Терезія наприкінці XVIII ст.

Українська православна церква, яку влада Речі Посполитої поставила поза законом, не скорилася й продовжувала шукати шляхи для свого оновлення. У цьому вона спиралася на підтримку українських православних шляхтичів, міщан і нової суспільної верстви — козацтва.

Захист православ’я став одним із головних гасел українців у національно-визвольній боротьбі першої половини XVII ст.

Завдання

Складіть характеристику укладення Берестейської унії за планом:

а) передумови укладення;

б) причини укладення;

в) дата підписання унії;

г) зміст унії;

д) результати та наслідки.

3. Відновлення ієрархії православної церкви.

На початку 20-х pp. XVII ст. важливу роль у захисті православної церкви в Україні відіграли козаки. Гетьман реєстрового козацтва П. Конашевич-Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. Він підтримав ідею, що народилася у православних колах, про відновлення православної ієрархії без згоди влади Речі Посполитої. Для цього було вирішено скористатися приїздом до Києва в 1620 р. єрусалимського патріарха Феофана. Його охорону забезпечував зі своїми козаками Сагайдачний.

На прохання православних міщан, козаків і шляхти Феофан висвятив київським митрополитом Іова Борецького, а також луцького, володимирського, холмського, перемишльського, полоцького й турово-пінського єпископів. Таким чином було відновлено православну ієрархію.

Влада Речі Посполитої відмовилася визнати висвячених за допомогою козацтва православних ієрархів, убачаючи в цьому порушення королівського «права патронату». Розпочалася тривала боротьба. Важливу роль у ній відігравало козацтво, яке на той час являло собою потужну військову силу. Лише 1632 р. при обранні нового короля Речі Посполитої Владислав IV погодився офіційно визнати ієрархів православної церкви. Це рішення увійшло до складених 1632 р. «Статей для заспокоєння народу руського». За ними відновлювалося право обрання православного митрополита «за давніми правами та звичаями — дворянством, духівництвом та обивателями грецької віри, які не перебували в унії». Так само православні отримали права обирати собі чотирьох єпископів — Львівського, Перемишльського, Луцького і Мстиславського.

4. Діяльність митрополита Петра Могили щодо зміцнення православної церкви.

Після 1632 р., коли Владислав IV погодився легалізувати православну церкву, привілей на Київську метрополію він надав архімандриту Києво-Печерського монастиря Петру Могилі.

Постать в історії

Петро Могила (1596—1647) походив із молдавського князівського роду. Освіту отримав у Львівській братській школі та кількох західноєвропейських університетах.

Спочатку служив у польському війську, брав участь у Хотинській битві 1621 p., а в 1625 р. прийняв чернечий постриг. Від 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, а від 1632 р. — митрополит Київський і Галицький. Чимало зусиль доклав для легалізації православної церкви, домігся повернення захоплених уніатами монастирів і церков (Софійського собору й Видубицького монастиря в Києві та ін.). Його зусиллями й коштами було вперше ґрунтовно реставровано Софійський собор і багато споруд Києво- Печерської лаври. Могила був ініціатором створення Київського колегіуму (1632 p.), його філій у Вінниці, Кременці та Гощі та відкриття Слов’яно-греко-латинської академії у столиці Молдавського князівства м. Ясси в 1640 р. Величезну роль відіграв в оновленні православного богослов’я і зміцненні православної церкви в Україні.

У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим.

Ставши митрополитом Київським і Галицьким, Петро Могила спрямував свою діяльність на реформування церкви. Перш за все він упорядкував церковне життя. Відтепер жодний єпископ не міг посісти кафедру без згоди митрополита. За розпорядженням П. Могили було проведено ретельну перевірку щодо дотримання церковних канонів у минулому під час призначення всіх рядових священиків і видання їм нових свідоцтв із детальним визначенням обов’язків. Для контролю за станом церковного життя й поведінкою духівництва до парафій монастирів і єпископів направляли спеціальних «митрополичих намісників» і «візитаторів».

Запроваджувалися спеціальні екзамени на знання пастирських обов’язків для священиків. Для розв’язання поточних проблем у єпархіях щорічно скликалися з’їзди священиків — єпархіальні собори. Із метою ліквідації звичаю вирішення тяжб серед духівництва світськими судами П. Могила заснував митрополичу консисторію — церковний судовий орган.

Митрополит упорядкував стосунки з церковними братствами, обмеживши деякі їхні претензії і примусивши їх рахуватися з його владою. П. Могила домігся послаблення негативного впливу права патронату на церковну організацію. Було чітко визначено права й обов’язки патронів, закріплено парафії за впливовими патронами із православної шляхти або братствами. Митрополит залишав за собою право відмови висвячувати на церковні посади запропонованих патронами негідних осіб.

Багато уваги П. Могила приділяв розробці питань православного віровчення і впорядкуванню обрядовості. Митрополитом та його сподвижниками було підготовлено новий православний «Катехізис» («Православне ісповідання віри») із викладом основ християнського віровчення, що був затверджений Київським церковним собором 1640 р. П. Могила написав великий полемічний твір «Літос, або камінь» (1644 р.) та «Євхарістіон, або Требнік» (1646 р.), у якому визначалися догмати й обряди православної церкви.

5. Становище греко-католицької церкви.

Становлення греко-католицької церкви відбувалося досить успішно завдяки підтримці влади Речі Посполитої та Папи Римського. Однак досить часто воно супроводжувалося утисками і насильством над православними. Водночас обіцяних місць у сеймі Речі Посполитої греко-католицькі єпископи так і не отримали.

Звернути увагу!

Греко-католицька церква з моменту свого утворення потрапила у складне становище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької церкви, з іншого, більшість українського населення ставилася до неї, як до чужої, що зрадила «батьківську» віру. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалася також через майнові суперечки: і уніати, і православні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми.

Митрополит Іпатій Потій (1599—1613) активно залучав до греко-католицької церкви українську шляхту. Так, 1603 р. завдяки його наполегливості греко-католиками стали представники 50 родів волинської шляхти. У 1605 p. І. Потій отримав від короля Сиґізмунда III право зверхності над усіма церквами «гречеського та руського обрядів» на території Речі Посполитої. Він заснував першу греко- католицьку семінарію у Вільно та школу в Бересті. Реформи устрою греко-католицької церкви здійснив митрополит Йосип-Вельямін Рутський (1613—1637). Для покращення рівня освіти греко-католицького духівництва він домігся від Папи Римського дозволу навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях. Прагнучи перешкодити полонізації та окатоличенню українців та білорусів, И.-В. Рутський 1615 p., за дозволом Риму, зрівняв статус греко-католицьких та єзуїтських шкіл. У 1617 р. за зразком католицького чернецтва митрополит здійснив реорганізацію греко-католицького чернецтва, об’єднавши його у Василіянський орден. За його наполяганням ченці- василіяни майже при кожному своєму монастирі засновували школи.

Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Більше вони були розраховані на перспективу. Тому виникла ідея об’єднання уніатської і православної українських церков у єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії.

У 1621 р. митрополит Й.-В. Рутський розпочав переговори із її владиками про примирення «однієї Русі з другою» і створення в Речі Посполитій окремого Київського патріархату для об’єднаної православної і греко-католицької церков, підпорядкованого Риму. Однак спроба об’єднати православних і греко-католиків в одну церкву виявилася невдалою. Проти цього категорично виступили православна шляхта і запорозьке козацтво. Створення окремого патріархату українців і білорусів також не відповідало інтересам католицького духівництва. Вони були незадоволені тим, що внаслідок реформ И.-В. Рутського католицька церква втрачає прибутки з цих земель, оскільки він перетягує віруючих до себе.

У 30-х pp. XVII ст. після легалізації православної церкви королем Владиславом IV греко-католицька церква отримала сім єпархій.

У цей період становище греко-католицької церкви ускладнилося. Влада Речі Посполитої, переконавшись у неможливості об’єднати всіх українців та білорусів в одній греко-католицькій церкві, була змушена піти на діалог із православною церквою, яка зберігала свій вплив і значення.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання

1)     Якими були передумови укладення Берестейської унії?

2)     Як україно-білоруська знать ставилася до можливості об’єднання католицької і православної церков?

3)     Коли було укладено Берестейську церковну унію?

4)     Яку назву більш доцільно використовувати щодо церкви, що постала на українських землях після укладення Берестейської унії: «уніатська» чи «греко-католицька»?

5)     Якими були основні здобутки сеймової боротьби православної шляхти за свої права?

6)     Коли було відновлено ієрархію православної церкви?

7)     Хто став першим митрополитом відновленої православної церкви?

8)     Коли було легалізовано православну церкву владою Речі Посполитої?

9)     Які заходи здійснив для впорядкування управління церквою митрополит Петро Могила?

10)Що таке митрополича консисторія?

11)Які заходи для впорядкування життя греко-католицької церкви здійснив митрополит И.-В. Рутський?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Укладення Берестейської унії спричинило появу Української греко-католицької церкви. Водночас в українському суспільстві загострилося протистояння на віросповідному ґрунті. Унаслідок Берестейської унії православна церква опинилася у важкому становищі. Вистояти вона змогла лише завдяки підтримці широких верств населення України.

Відновлення ієрархії православної церкви відбулося, насамперед, завдяки підтримці козацтва, що набувало ролі захисника й виразника прагнень українського народу.

Реформи православного митрополита П. Могили сприяли зміцненню церковного управління, дисципліни й моральності духівництва.

Греко-католицька церква в цей період переживала період становлення. Зміцненню її устрою сприяли церковні реформи митрополита Й.-В. Рутського.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати § ____ підручника.

Всесвітня історія 9 клас

Всесвітня історія 9 клас                                              дата _______________

Тема: Велика Британія у першій половині ХІХ століття

Мета: охарактеризувати основні ознаки економічного, політичного і суспільного життя країн Великої Британії у 1815–1847 рр., проаналізувати  політику  консерваторів  та  лібералів;  порівнювати  різні  політичні течії;  визначати  причини  та  наслідки  парламентської  реформи  та  чартистського руху; оцінювати діяльність історичних діячів означеного періоду.

Обладнання: підручник  «Всесвітня історія. 9 клас» О.В.Гісем, О.О. Мартинюк , 2017

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь .

Поняття: промислова революція, парламентська реформа, чартистський рух, торі, віги, хартія, білль.

Хід уроку

І.  Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Історичний диктант

1.     Система поглядів, розуміння певних явищ, процесів це________(концепція)

2.     Прибічником консерватизму був _____(Томас Карлейль)

3.     Прибічник лібералізму, який вважав що суспільство- це сукупність людей з їхніми власними інтересами (Ієремія Бентам)

4.     Вчення про ідеальне суспільство, що грунтується

5.     на спільності майна, обов’язковій праці та справедливому розподілі її результатів. Це (утопічний соціалізм)

6.     Назвати відомих французьких та англійських утопістів

7.     Філософське, соціальне та політичне вчення,розроблене німецькими мислителями Марксом та Енгельсом.(Марксизм)

8.     Суспільнополітична течія, що заперечувала необхідність державної влади,виступала за повне самоуправління громад, трудових колективів. (анархізм)

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності учнів

По  закінченні  епохи  наполеонівських  воєн  і  революційних  потрясінь  для  Європи  було  дуже  важливим  відновити економіку й зміцнити громадянський мир на континенті. В Англії в цей час відбуваються зміни, які призводять до встановлення відносної стабільності в суспільстві, триває становлення правової держави  і  громадянського  суспільства.  До  середини  XIX  ст.  у  країні зміцнився парламентський режим, який сприяв утвердженню громадянського миру, перевага віддавалася політиці реформ.

ІV. Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1.   Велика Британія у першій половині ХІХ ст.

2.   Перша парламентська реформа та її наслідки

3.   Чартизм

4.   Перехід Великої Британії до політики вільної торгівлі

1.   Велика Британія у першій половині ХІХ ст.

Політичний устрій Великої Британії в першій половині ХІХ ст. На початку ХІХ ст. Велика Британія була парламентською монархією. Монарх (король або королева) уособлював вищу виконавчу владу. Він схвалював закони, призначав уряд, оголошував війни та підписував мир тощо. Управляв державою уряд (Кабінет міністрів).

Законодавча влада належала парламенту, який складався з двох палат — Палати лордів (перів) та Палати громад. Палата лордів налічувала 459 перів, які отримували ці посади у спадок або призначалися монархом. До Палати громад обирали депутатів (на початок ХІХ ст. обирати могли тільки чоловіки, які мали досить високий майновий ценз — із 14 млн населення Великої Британії тільки 220 тис. мали право голосу). Палата громад приймала закони, а Палата лордів їх затверджувала.

Судова система була незалежна і складалася із судів різних інстанцій. Суди присяжних розглядали громадські й кримінальні справи. Судді призначалися парламентом довічно.

У державі склалася двопартійна система. Партія торі (майбутня консервативна партія, представляла інтереси великих землевласників та вищого духівництва) та партія вігів (майбутня ліберальна партія, представляла інтереси великої буржуазії та частини дворянства) боролися між собою за владу. Переможець виборів формував уряд, а партія, яка програла, ставала опозиційною.

Економічний розвиток Великої Британії. На початку ХІХ ст. країна перетворилася на наймогутнішу індустріальну, торговельну та колоніальну державу. У 1815 р. на території британської імперії, на Британських островах та в колоніях, проживало близько 200 млн осіб, чверть усього населення світу. На середину ХІХ ст. в країні завершився промисловий переворот і Велика Британія посіла перше місце у світі за рівнем розвитку виробництва (45 % промислової продукції світу). Британський флот панує на морі. Формуються нові промислові райони — у західних і північних районах Британських островів розвивається металургійна, вугільна, текстильна промисловість, суднобудування. Основною формою виробництва стають фабрики та заводи, зростає кількість великих підприємств. Найбільшого розвитку набула текстильна промисловість. Британські товари витісняють товари інших держав. Збільшується експорт. Велика Британія вивозить продукцію промислових підприємств, а ввозить сировину. Лондон перетворився на світовий фінансовий та торговельний центр.

Зростання промислового виробництва приводить до збільшення попиту на сировину та продукти харчування, а це, у свою чергу, сприяє розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві.

У 1815—1816 рр. імперію охопила економічна криза. Вона ускладнювалася тим, що декілька сотень тисяч демобілізованих солдатів і матросів склали величезну армію безробітних. Крім того, розорена війною Європа не потребувала величезної кількості британських товарів. І такі економічні кризи охоплювали Велику Британію періодично — у 1825, 1836, 1847 рр. відбулися кризи перевиробництва.

«Хлібні закони». Після розгрому наполеонівської імперії в Європі різко знизилися ціни на хліб. Для захисту інтересів великих землевласників парламент, який контролювався торі, прийняв так звані «хлібні закони». Цими законами були встановлені високі мита на ввезення пшениці, що призвело до припинення ввезення зерна та зростання цін на хліб усередині країни. Високі ціни погіршували становище пересічного населення Британських островів, і в країні почалися виступи проти «хлібних законів». У багатьох містах робітники почали знищувати машини, руйнувати фабрики та заводи, розпочалися страйки. На ці дії уряд відповів репресіями, проте в 1817 р. «хлібні закони» були припинені.

Економічний спад, який розпочався у 1819 р., призвів до погіршення стану робітників і загострення ситуації в країні.

2.   Перша парламентська реформа та її наслідки

Торі при владі. До 1827 р. у Великій Британії при владі були торі, що відображалося на політиці уряду. Прийняття «хлібних законів» з ініціативи торі загострили ситуацію в країні. А економічний спад, який розпочався у 1819 р., ще більше поглибив її. У Великій Британії посилюється страйковий рух і серед гасел з’являються не тільки економічні, а й політичні вимоги.

На ускладнення ситуації в країні уряд відповів посиленням репресивних дій. Так, у серпні 1819 р. в Манчестері була розігнана 80-тисячна маніфестація (загинуло та було поранено близько 1000 робітників). Ця подія отримала назву «Манчестерська бійня». Для унеможливлення подібних виступів парламент прийняв шість законів, які в країні назвали «актами для затикання рота». Відповідно до цих актів влада отримала право забороняти збори, проводити обшуки в приватних будинках, заарештовувати та висилати до колоній осіб, які підбурюють до заколотів. Також вводилася цензура, заборонялися мітинги й демонстрації.

На початку 20-х рр. ХІХ ст. ситуація в економіці покращилась і уряд здійснив ряд змін: були скасовані деякі мита на продукцію та сировину, що сприяло пожвавленню промисловості й торгівлі. Також була скасована заборона на створення професійних організацій робітників (тред-юніонів), робітникам дозволялося вільно переселятися тощо. Проте економічна криза 1825 р. знову загострила ситуацію в країні.

Віги при владі. Перша парламентська реформа. У 1830 р. в країні загострилася політична боротьба. Велика Британія перебувала під впливом подій у Франції та змін на королівському престолі — королем став брат Георга IV (короля Англії в 1820—1830 pp.) Вільгельм IV (1830—1837 pp.). За результатами виборів більшість у парламенті отримали віги, які і сформували уряд на чолі з Чарлзом Греєм.

Ситуація в країні продовжувала загострюватися — британці громили збройні магазини, руйнували в’язниці, підпалювали будинки аристократів. Королю та парламенту направлялися петиції з вимогами провести парламентську реформу, відбувалися демонстрації та мітинги.

Під таким тиском парламент у 1832 р. прийняв Білль про реформу. Відповідно до першої парламентської реформи кількість виборців збільшилася до 670 тис. осіб (із 14 млн населення). Був зменшений майновий ценз — право голосу отримали всі власники будинків у містах та орендарі в графствах (за умови певного щорічного доходу). Також було ліквідовано 56 «гнилих містечок» та створені нові виборчі округи. Робітники й дрібна буржуазія виборчих прав так і не отримали. Не отримали виборчих прав і жінки. Таким чином, відбулися зміни у парламенті — велика та середня буржуазія суттєво посилили свій вплив на політичне життя країни.

Уряд Чарлза Грея продовжував зміни. У 1833 р. було скасовано рабство в колоніях Великої Британії та привілеї Ост-Індської кампанії. Того ж року парламент прийняв закон, який обмежував тривалість робочого дня для дітей на текстильних фабриках. У 1834 р. був прийнятий Закон про бідних, який скасовував спеціальний податок на бідних і запроваджував робочі будинки. До цих будинків направлялися старі, безробітні та сироти, де вони повинні були тяжко працювати. У 1835 р. відбулися зміни в системі управління містами.

У 1837 р. королевою Британської імперії стала Вікторія (1837—1901).

Створення схеми «Велика Британія в першій половині ХІХ ст.»

Велика Британія — об’єднане королівство Велика Британія — держава, що виникла в результаті об’єднання Англії та Шотландії (1707 р.) і Ірландії (1808 р.) — спадкоємна обмежена монархія

Монарх (король або королева) — володів вищою виконавчою владою, мав право оголошувати війну або укладати мир, затверджувати закони, впливав на роботу парламенту та уряду (затверджував уряд)

Законодавча влада	Виконавча влада	Судова влада
Двопалатний парламент — Палата лордів (перів) та Палата громад. Палата лордів — складалася з 459 перів, міста у палаті передавалися в спадок, затверджувала закони, які приймала Палата громад Палата громад — складалася з депутатів, які обиралися від громад, приймала закони та формувала уряд	Уряд, сформований більшістю Палати громад та затверджений монархом, складається з прем’єр-міністра (голова уряду) та міністрів	Суди різної інстанції, існували суди присяжних (для цивільних і кримінальних справ), судді призначалися парламентом довічно

 Проміжний висновок:виборча реформа 1832 р. досягла компромісу між сільськогосподарською аристократією та промисловою буржуазією. Після реформи буржуазія була визнана рівноправною політичною силою в суспільстві.

3. Чартизм

До відповідного пункту підручнику, після його опрацювання , скласти 4 запитання.

Економічні кризи, обмеженість першої парламентської реформи, прийняття закону про бідних, створення робочих будинків, поширення ідей про загальні виборчі права привели до розгортання у 30-ті — 40-ві рр. ХІХ ст. у Великій Британії руху, відомого як «чартизм» (з англійської мови — charter — хартія).

У другій половині 30-х рр. ХІХ ст. виникло декілька організацій, які стали основою чартистського руху: у 1836 р. створення «Лондонської асоціації робітників» на чолі з В. Ловеттом, у 1837 р. виникнення «Демократичної асоціації» на чолі з Дж. Гарні, у 1838 р. заснування Ф. О’Коннором Великого Північного союзу.

У 1838 р. був оприлюднений проект закону про виборчу реформу Вільяма Ловетта «Народна хартія». Чартисти вимагали запровадження загального виборчого права для чоловіків з 21 року, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати до парламенту, рівного представництва і зрівняння виборчих округів, таємного голосування на виборах, оплати роботи депутатів із державної скарбниці, проведення щорічних виборів депутатів.

У 1839 р. зібрався Перший з’їзд чартистів, на якому розглядалися питання організації діяльності зі збору підписів на підтримку «Народної хартії». Серед чартистів виникло дві течії: представники «течії моральної сили» виступали за мирний, легальний шлях боротьби, а робітники лондонських передмість і шахтарі закликали до революційної боротьби («течія фізичної сили»).

Збір підписів під першою Хартією супроводжувався мітингами та демонстраціями. У липні 1839 р. було зібрано понад 1 млн підписів і петицію вручено Палаті громад. Парламентарі розглянули Хартію та відхилили її. Це викликало хвилю протестів — у Бірмінгемі розпочався страйк, який супроводжувався сутичками з поліцією та пожежами, у Ньюпорті озброєні чартисти напали на в’язницю. Сутички, страйки та мітинги прокотилися всією країною і були жорстоко придушені поліцією. Наприкінці 1839 р. були засуджені сотні чартистів. Розпочався занепад руху чартистів.

У Манчестері в 1840 р. було створено Національну чартистську організацію, яка очолила чартистський рух на другому етапі в 1840—1842 рр. 2 травня 1842 р. Другу хартію з 3,5 млн підписів було доставлено до парламенту. У новій Хартії до політичних вимог були додані соціальні питання, питання становища робітників. Незважаючи на масовий рух, парламент відхилив і цю петицію. Страйки, мітинги та демонстрації знову були придушені поліцією. Чартистський рух знову пішов на спад.

У квітні 1845 р. до парламенту було доставлено Третю Хартію, яку підписали понад 5 млн осіб. Проте парламентарі навіть не розглядали її, оголосивши, що підписи підроблені. Спроби розпочати страйки та збройні повстання завершилися невдачею, і до 1848 р. чартистський рух пішов на спад і невдовзі припинив своє існування.

Хоча чартистський рух і не досяг успіхів, він заклав підвалини подальшого розвитку суспільства. Влада поступово змінювала свою політику, беручи до уваги масовий робітничий рух. Це проявилося і в забороні «хлібних законів», і у встановленні 10-годинного робочого дня для жінок і дітей, і в наступних парламентських реформах/

4.   Перехід Великої Британії до політики вільної торгівлі

Важка боротьба за скасування «хлібних законів» тривала протягом десятиліть. У 30-ті рр. ХІХ ст. була створена «Ліга боротьби з хлібними законами» на чолі з Р. Кобденом і Дж. Брайтом. До цієї боротьби залучилися різні верстви населення, кожна з яких мала свої завдання. І тільки страшний голод 1845—1846 рр., який забрав життя понад півмільйона британців, змусив парламент скасувати «хлібні закони». Ввізні мита на продовольчі товари та сировину були зменшені.

Скасування мит привело до поступового зниження вартості англійських товарів, що сприяло розвитку експорту. Велика Британія перейшла до політики вільної торгівлі.

V.  Закріплення знань учнів.

Бесіда

1.  Охарактеризуйте економічне становище Англії.

2. Чому головною проблемою в англійському суспільстві стала необхідність парламентської реформи?

3.  Які демократичні вимоги містилися в Народній хартії? Чим вони відрізнялися від здійсненої парламентської реформи 1832 р.?

4.  Чому парламентська реформа 1832 р. не зупинила боротьбу за реформування виборчого права?

5.  Чи змогли досягти поставленої мети чартисти? Свою відповідь поясніть.

Словниковий диктант

Наведіть визначення понять: парламент, «хлібні закони», лудизм, «акти для затикання рота», «Манчестерська бійня», «гниле містечко», чартизм.

V.  Підсумки уроку

Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки:

•     Велика Британія стала першою державою, у якій завершився промисловий переворот і відбулося формування індустріального суспільства. Завдяки цьому країна посіла перші позиції в промисловості, торгівлі та фінансах;

•     у першій половині ХІХ ст. у Великій Британії формується механізм вирішення соціальних проблем, закладаються засади правової держави, підґрунтя для створення громадянського суспільства.

VІ. Домашнє завдання

1.     Опрацювати § 7

2.     ТЗ: порівняти діяльність торі та вігів

Історія України. 10 кл.

 Історія України. 10 кл.                                         Дата_______________

Тема. Україна в умовах наростання економічної і політичної кризи. Становище у воюючих державах.

Мета: з’ясувати причини й ознаки назрівання економічної і політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях в роки Першої світової війни та її вплив на погіршення соціально-економічного становища українських земель; розвивати навички аналізу джерел інформації, вміння робити висновки та узагальнення, висловлювати свою точку зору; спираючись на раніше отримані знання, підвести учнів до усвідомлення того, що війна це страшне лихо, яке руйнує продуктивні сили суспільства, призводить до страждань і трагедії народів

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Тестові завдання

1. Коли було сформовано легіон Українських січових стрільців?

а) Серпень 1914 р.;

б) серпень 1913 р.;

в) вересень 1914 р.;

г) жовтень 1914 р.

2. У якому місті формувався легіон Українських січових стріль­ців?

а) Станіслав;

б) Ковно;

в) Стрий;

г) Перемишль.

3. Вихованці яких воєнізованих молодіжних організацій склали основу УСС?

а)«Запорожець»,«Пласт», «Сокіл»;

б) «Сокіл», «Січ», «Пласт»;

в) «Січ», «Сокіл», «Запорожець»;

г) «Пласт», «Січ», «Запорожець».

4. Яка організація була ініціатором створення легіону УСС?

а) Союз визволення України;

б) Товариство українських поступовців;

в) Головна українська рада;

г) Українська соціал-демократична партія.

5. У який спосіб проводився запис до легіону?

а) На добровільних засадах;

б) на основі рекомендацій керівників воєнізованих організа­цій;

в) примусовим методом;

г) на розсуд командування австрійської армії.

6. Яка кількість охочих вступити до легіону прибула на місце формування?

а) 28 тис.;

б) 5 тис.;

в) 10 тис.;

           г) 30 тис.

7. Якою була кількість легіону УСС, визначена командуванням австрійської армії?

а) 1,5 тис.;

б) 2 тис.;

в) 5 тис.;

г) 2,5 тис.

8. Як звали першого командира Січових стрільців?

а) Д. Вітовський;

б) Р. Коссак;

в) А. Варивода;

г) М. Галущинський.

9. Скільки присяг і кому складали Українські січові стрільці?

а) Одну — на вірність Троїстому союзу;

б) одну — на вірність Україні;

в) першу — на вірність Україні, другу — на вірність Австро-Угорській імперії;

г) присягу не складали.

Відповідь: 1а; 2в; 3б; 4в; 5а; 6г; 7а; 8г; 9в.

Бесіда за питаннями

1. Які військово-політичні події відбулися на території України у 1914 році. Покажіть їх на карті.

2. Користуючись картою, порівняйте перебіг воєнних дій на українських землях у 1915 і 1916 рр.

3. Які події мали вирішальний вплив на хід війни у 1917 р.?

4. Як війна змінила життя українців?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Перша світова війна — одна із найбільш трагічних сторінок в історії людства.

• У війну було втягнуто 38 держав, що складало на той час 3/4 населення планети;

• мобілізовано 70 млн чоловік;

• близько 9 млн загинуло та померло від ран, 20,8 млн поранено;

• загальні збитки склали 180,5 млрд доларів;

• було зруйновано тисячі міст, сіл, підприємств, житлових будинків, сільськогосподарських угідь.

Найбільших втрат зазнали:

• Росія — 2 млн 300 тис. чол. і 60 % економічного потенціалу;

• Німеччина — понад 2 млн чол. і 33 % потенціалу;

• Австро-Угорщина — 1 млн 440 чол. і 41 % потенціалу.

Затяжна війна, що тривала зі змінним успіхом, призвела до глибокої економічної кризи в усій Російській імперії і особливо в Україні. Скорочувались посівні площі, гостро відчувався брак вугілля й металу. В містах не вистачало продовольства, виникли перебої в роботі транспорту. Нарощувала виробництво лише військова промисловість, проте зброю і боєприпаси не могли вчасно доставити на фронт. Війна демонструвала цілковиту нездатність існуючої влади розв’язати проблеми забезпечення фронту і рятування людей від голоду в тилу, особливо в містах. Всюди наростали революційні антивоєнні виступи.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях та її вплив на Україну

Евристична бесіда

1. Як розвивалася економіка України до Першої світової війни?

2. Які зміни відбулися в розвитку промисловості з початком війни?

3. Які саме галузі промисловості й чому розвивались з початком війни?

4. Як впливали на розвиток економіки постійні мобілізації?

5. Чи велися на території України воєнні дії в роки війни? Як це впливало на розвиток промисловості і сільського господарства?

Робота з діаграмами

Завдання

• Про що свідчать факти, вказані на даних діаграмах? Чи можна стверджувати, що війна негативно впливала на стан господарства України?

Від самого початку війна набула кровопролитного характеру. На фронтах гинули люди, а в тилу назрівала криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Зменшилися посівні площі, на 200 млн пудів, порівняно з 1913 р., знизився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством. Уже в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915–1917 рр. — понад 1 400. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30–75 %, розвалювався транспорт. Зростали ціни, не вистачало продовольства. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39 %, у 1915 р. — на 74 %, у 1916 р. — на 76 %.

Зростала інфляція. На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп., а на кінець 1916 р. — до 55 коп. Купівельна спроможність карбованця на початку 1917 р. знизилася майже в 4 рази (1 крб. = 27 копійок).

Постійні мобілізації забирали й ставили під рушницю робочу силу. В Україні від виробництва було відірвано 4 млн чол. Тільки в кам’яновугільній промисловості Донбасу було забрано на фронт майже 40 % робітників. Також без чоловіків залишилася 1/3 селянських господарств України.

Робота з таблицею

В умовах кризи уряд Німеччини в листопаді 1917 р. проголосив утворення самостійного Польського королівства.

6 листопада 1917 р. імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф проголосив автономію Галичини у складі Польщі без розподілу на східну і західну частину. Українці Східної (української) Галичини віддавалися під контроль поляків.

Таким чином, під час Першої світової війни Російська та Австро-Угорська імперії опинились у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Водночас війна призвела до посилення національного руху в багатьох країнах, в тому числі і на українських землях.

Прояви кризи:

економічні                          

• Значні людські жертви і матеріальні втрати;

• руйнація народного господарства, що призвело до зникнення товарів

широкого вжитку і продуктів харчування,;

• занепад селянських господарств;

• підвищення цін;

• нестача кваліфікованої робочої   сили;

• безробіття;

політичні

• голод      

• Царський уряд звинувачувався у некомпетентному керівництві;

• посилювались опозиційні настрої в Державній Думі: висувалися вимоги провести демократичні реформи і припинити репресії щодо українців;

• розпуск Думи;

• наростання страйкового руху робітників, селянські бунти

Український національний рух у роки війни

Воєнні дії під час Першої світової значно активізували й зробили масовими контакти східних та західних українців.

Йдеться насамперед про військовополонених вояків-українців, бранців австрійського та російського війська. Микола Ковалевський зауважував, зокрема, що «велике оживлення в життя тогочасного Києва внесли галицькі українці», які прибували до міста двома шляхами — як цивільне населення і як військові бранці. Галицькі заручники й виселенці брали активну участь у роботі українських культурно-освітніх інституцій. Наприклад, жандармський документ , датований червнем 1916 р., ретельно фіксує, що постійними відвідувачами «Українського клубу» у Полтаві є «галицийские заложники», які мешкали у місті.

У роки війни продовжував свою діяльність СВУ, який мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював широку пропагандистську діяльність.

Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне — налагодили регулярне видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур про історичне минуле та сучасність України. Серед друкованих видань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ.

Погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиції продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає: всього від серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських рухів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалася ув’язненнями заводіїв та активістів.

До виступів робітників і селян додалися виступи солдат. Звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, незадовільне постачання армії зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях — все це дедалі більше посилювало робітничий і селянський рух.

Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон, тощо. З часом почалося братання з солдатами противника. 25–27 жовтня 1916 р. сталося повстання в Кременчуку. Солдати відмовилися їхати на фронт, побили й порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. у Харкові, коли 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії відмовився виступати на позиції. Таких фактів дедалі більшало.

Висновок. Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції. Дедалі відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

V. Закріплення та узагальнення знань

• У чому виявилося назрівання революційної кризи в Україні?

Назрівання революційної кризи в Україні

• Зростання недовіри до державної влади;

• глибока економічна криза;

• загострення становища народних мас;

• посилення виступів робітників, селян, солдат;

• неспроможність влади контролювати ситуацію в країн

«Бойові дії на українських землях під Першої світової війни».

Дата	Подія. Результат
Серпень–вересень 1914 р.	Галицька битва. Захоплення російською армією Гали­чини, Буковини, частини Карпат
Кінець 1914 — початок 1915 рр.	Позиційна війна на Східному фронті
Лютий 1915 р.	Австрійці звільнили Чернівці від російських військ
Березень 1915 р.	Взяття російською армією Перемишля
Квітень 1915 р.	Контрнаступ німецько-австрійських військ у Галичині. Відступ російської армії. Польща, Західна Україна, Західна Білорусь, частина Прибалтики опинилися під контролем Німеччини
Квітень–травень 1915 р.	Запеклі бої УСС із російськими військами на горі Ма­ківка в Карпатах. Відступ російських військ по всій лінії фронту
Осінь 1915 р.	Російська армія залишила Польщу, Литву, Буковину, Східну Галичину, частину Латвії та Білорусії, п’ять повітів Волині
Кінець 1915 — початок 1916 рр.	Стабілізація фронту. Позиційна війна
Травень–червень 1916 р.	Брусиловський прорив, наступ російських військ на Південно-Західному фронті під командуванням генера­ла О. Брусилова, прорив австрійської лінії фронту, за­хоплення російськими військами Східної Галичини, Буковини, Волині. Лінія фронту залишалась незмін­ною до літа 1917 р.
Весна–літо 1916 р.		Контрнаступ німецьких військ. Зупинено просування російської армії
Серпень–вересень 1916 р.		Битва УСС з російськими військами в районі гори Ли­соня під Бережанами
Червень 1917 р.		Невдалий наступ російської армії на львівському на­прямі. Витіснення російських військ з Галичини і Бу­ковини. Стабілізація фронту до укладення Брест-Литовського мирного договору між РСФРР і Німеччиною (3 березня 1918 р.)

VІ. Домашнє завдання

1.      Обов’язкове - опрацювати §12